З історії містобудування. Березне міжвоєнного періоду
Важливим джерелом для висвітлення історії міста є його топоніміка. Уперше вулиці в значенні проїжджих доріг зі спорудженими обабіч будинками, або просто доріг у самому місті, чи, скажімо, тих, які вели за його межі, з’явились ще в 16 ст. Саме тоді Березне отримало магдебурське право і стало іменуватись містом. На той час вулиці не мали власних назв.
На плані Березного 1922 р. чітко простежуються житлові квартали. Фіксуються назви окремих територій міста: старе місто (наближено охоплює територію сучасного центру міста, нове місто (сучасна вулиця Лесі Українки, частина вулиці Корецької). На плані міста є Сельце (сучасна вулиця Буховича і частина Городища) і Теклівка.
Базарна площа міста (площа „Ринок”, або „Гендльова”) мала прямокутну форму. Тут розміщувались невеличкі торгові лавки. В місті нараховувалось близько 90 крамничок, більшість з них розміщувались на торговій площі.
Головні березнівські вулиці служили основними дорогами, які вказували напрямки торговельних зв’язків: вул.Корецька – вела в напрямку до Корця.
У давніх назвах вулиць зустрічаються і назви конкретних міських об’єктів: вулиця Гмінна (бо на вулиці розміщувалась гміна), вул. Шкільна (там розміщувалась школа), вулиця Банна (розміщувалась баня), вулиця Поштова (в часи Другої Речі Посполитої тут розміщувалась пошта), вулиця Костельна (на вулиці розміщувався римо-католицький костел). Згадується вулиця Замкова (вочевидь, що замок Маріанни Семашко (поч. XVII ст.) Сам замок знаходився неподалік костелу в цьому районі, ймовірно, був дерев’яний.
Назва вулиці Ремісничої вказує на рід занять місцевих жителів. Реміснича професія була найбільш поширеною в місті. Іноді вулицям давали імена власників будівель, розташованих на ній: вулиця Кулясова (кажуть, що на цій вулиці жив господар на прізвище чи прізвисько „Куляс”).
Зафіксовані на плані Березно вулиці: Садова, Липки, Солом’яна, Дермань, Комісарська, Жуковська, вул. Солом’яна (теперішня Котляревського) - тут проживали селяни, їхні будинки були вкриті соломою.
Центральна вулиця міста (теперішня Андріївська) в 20-х роках минулого століття називалась Комісарською. На цій вулиці розміщувалась польська поліція - комісаріати. В другій половині 30-х років вулиця Комісарська не позначена, натомість є вулиця Юзефа Пілсудського, названа в честь відомого польського державного діяча і маршала Польщі.
В „Алфавітному покажчику книги реєстрації жителів м.Березне 1934 р. значаться вулиці Яна Кілінського (названа в честь одного з командирів повстання під проводом Т.Костюшка) і вулиця Берека Йоселевича (польський офіцер і учасник наполеонівських війн). В Польщі збережена пам’ять про Б.Йоселевича, що став символом героїзму в боротьбі за польську незалежність. На жаль, сьогодні невідомо, де саме знаходились вулиці Кілінського та Йоселевича.
Вулиця Костельна (з 1947 р. – Івана Франка). Вулиця була невеличкою, але з щільною забудовою. Старожили розповідають, що вона називалась Млинівською.
Короткий екскурс в минуле засвідчує, що на вулиці знаходився римо-католицький костел Святого Каетана. Поблизу костелу Малинські мали родову усипальницю у вигляді каплички, під якою був глибокий склеп. Ця будівля збереглась до наших днів і знаходиться на території школи-інтернату.
Відомо, що на цьому місці над річкою Случ у XVIII-му, на початку ХІХ-го століття було православне кладовище. В ХІХ столітті воно вже було недіюче.
Після війни по цій вулиці розміщувався банк (тепер цієї будівлі немає).
Вулиця Липки (теперішня Буховича) вздовж була обсаджена липами. В кінці 40-х років минулого століття ця вулиця на карті міста вже не значиться, натомість з’являється в цьому районі невеличка вулиця Ернеста Тельмана (названа в честь лідера німецьких комуністів), яка проходить перпендикулярно до теперішньої вул.Шевченко. В такому ж вигляді вона існує і сьогодні.
Сельце розпочиналось за сучасними приміщеннями районної лікарні. По цій вулиці розмішувались будівлі польських військових гарнізонів. Будівель було небагато і вони збереглись до наших днів, але у зміненому вигляді: сучасні приміщення районної поліклініки (вул.Київська, №9), міліції (вул.Київська, №12), управління сільського господарства (вул.Київська).
У цій частині вулиці Київської будівель більш не було.
На карті Березного позначено парк Малинського, який займав велику площу: починаючи від центральної вулиці (теперішній район музичної школи та дитячого садка „Ромашка”). Парк займав територію теперішнього ставка і велику частину вулиці Київської.
За парком розміщувалось польське та єврейське кладовища (тепер це частина території Березнівського лісгоспу та міського парку відпочинку). Єврейський цвинтар розміщувався трохи північніше – неподалік від теперішнього „Селецького” кладовища (старожили розповідали, що цей цвинтар теж був єврейським, але на початку ХХ ст. тут почали хоронити православних). За часів радянської влади було викопано штучну водойму. А на карті 1922 р. видно невеличку природню річечку, яка бере початок від заболоченої місцевості теперішньої вулиці Шевченко і тече аж на Городище.
На цій вулиці розміщувався православний храм Різдва Пресвятої Богородиці.
Цікаві дані зустрічаються в книзі „Историко-статистичный опись церков и приходов Волынской епархии за 1889 год”, де в другому томі згадується крупний землевласник Михайло Малинський, який в селі Сільце на свої кошти збудував дерев’яний дім для священника, псаломника і господарські споруди при них.
На цій вулиці розміщувалась броварня (на Сільці), власником якої, ймовірно, був єврей.
На карті міста позначено аптеку по вулиці Липки, яка розміщувалась на розі теперішніх вулиць Київської та Буховича.
Відомо, що за часів І світової війни по вул. Липки працював шпиталь на 24 ліжка (називався „Безоплатний амбулаторний пункт”).
Традиційно вважається, що Березне мало три основні в’їзди із брамами. Місцезнаходження залишків двох воріт вказується на плані міста 1922 р.: у західній частині міста стояли західні, у південній - південні. Існує версія, що третій в’їзд був з північного напрямку, в районі вулиці Липки.
В 1945 р. з вул. Липки утворили дві вулиці: Київську і вул.Першого Травня. В кінці минулого століття вулиця Першого травня була перейменована на вулицю Миколи Буховича (названа в честь священника храму Різдва Богородиці). Тепер вона є набагато довшою, ніж колись була вулиця Першого Травня.
По вул. Київській за радянських часів з’явились багато адміністративних та житлових будинків. Центральною в 20-30-х роках минулого століття була вулиця Комісарська. В 1934 р. вона мала назву вулиці 3 мая, 1947 р. - вул. В. Леніна. Тепер — це вулиця Андріївська. Вона розпочиналась приблизно від теперішнього автовокзалу і простягалась до Базарної площі. В цьому районі в 1920-1930-х роках вулиця була щільно забудована, особливо та її частина, що прилягала до базарної площі. На початку вулиці будівель було небагато. На карті міста позначено приміщення протипожежної частини (на місці теперішньої - вул.Андріївська, №52, будівлю було розбудовано), вітряк і водяний млин (який стояв на березі чималої водойми). На місці теперішнього Свято-Троїцького храму позначено декілька житлових будинків, серед них житловий будинок місцевого фотографа Митрофана Янцевича і фотопавільйон. По цій вулиці (приблизно в районі теперішнього готелю) стояли західні брамні ворота ХVI століття. Тут були єврейські житлові будинки. В одній з будівель (тепер це бібліотечне приміщення гуманітарного ліцею) в роки німецької окупації розміщувалось „Гестапо”.
Теперішні склади райвузла зв’язку за часів Польщі були відомі як розважальний центр - там розміщувався клуб „Огнєво”.
Поблизу теперішньої будівлі телеграфу в 60-70 х роках минулого столітя було банківське відділення (ощадкаса).
На цій вулиці у 1930-х роках розміщувалась єврейська початкова школа. Сьогодні на цьому місці встановлено меморіал воїнам-афганцям. Поряд (на місці нинішнього кінотеатру) старожили пам’ятають крупорушку (яка подрібнювала крупу) та, пізніше, олійницю, яка приводилася в дію парою волів.
На цій вулиці розміщувались будівля міського арешту та польської міліції-комісаріату. Ці будівлі збережені і дотепер, щоправда добудовані і перероблені (вул.Андріївська, №18, №20 ). В радянські часи по цій вулиці розміщувалась мерія (селищна рада, оскільки до 2000 р. Березне мало статус селища). Тепер це будинок №13. По цій вулиці (Андріївська, №14) в 60-70-і роки розміщувались райсоцбез, часова майстерня. В буд. № 12 розміщувалась музична школа (в 70-х роках приміщення було передане під районну стоматполіклініку). В буд. №10 була столова „Чайна”, потім його розширили і добудували під кафе „Березовий гай”. В будинку № 6 в радянські часи був молочний магазин. Тепер там кафе „Піцерія”. В будинку №1 після війни розміщувався готель, в 50-60-х роках там розміщувався гуртожиток профтехучилища. Тепер тут читальний зал районної бібліотеки, районний державний та трудовий архіви.
Перпендикулярними до цієї вулиці з однієї сторони були Дермань (теперішня Шевченко), Жуковська і „Рємєслєнна” (теперішня Назарука). В 1947 р. значиться також вулиця Шолом-Алейхема (названа в честь відомого єврейського письменнка 19 ст.), на карті 1922 р. цієї вулиці ще немає, очевидно, вона була створена пізніше). Потім цю вулицю в 70-х роках пам’ятають як вулицю Ніколаєва (Андріян Ніколаєв - радянський космонавт). Після війни по цій вулиці розміщувалась редакція газети, бібліотека (вул.Корецька, №4). Відомо, що в 20-х роках в цьому будинку жила багатодітна родина (15 дітей) єврея Шрайбера Мордехая, який в 1926 році емігрував до Америки під час другої хвилі еміграцій. Ці будівлі збережені, щоправда перебудовані.
По вулиці “Рємєслєнній” проходив старий єврейський квартал. Відомо, що тут була аптека. Старожили розповідали, що аптека знаходилась в приміщенні теперішнього ДОСААФу (вул.Андріївська, №9). При будівництві фундаменту під магазин по вулиці Андріївській №7 (на розі вулиць Андріївської та Назарука) було знайдено глиняні аптекарські пляшки із „лікувальною водою”, які передані жителем міста С.В. Ясковцем краєзнавчому музею. Деякі старожили пам’ятають, що ця вулиця в 30-х роках називалась вулицею 11 листопада (в честь польського державного свята).
Теперішня вулиця Вишнева називалась Замковою. Згадується в місті замок, який належав Маріанні Семашко, дочці Миколи Семашко (помер в 1618 р. Відомо, що він причетний до будівництва дерев’яного костелу Святого Каетана), старости Луцького, яка вийшла заміж за Станіслава Даниловича (1596-1632) і внесла замок в місті разом з мешканцями в придане своєму чоловікові. Деякі старожили пам’ятають цю вулицю як Пристанська (тут була велика пристань ще з часів середньовіччя і дотепер вулиця має форму пристані). Вулиця була невеличкою, майже в такому вигляді як і тепер. Після війни вулиця отримала назву Комсомольської, а в 90-х роках минулого століття отримала назву Вишнева. Тут розміщувались житлові будинки.
Перпендикулярно до цієї вулиці проходила невеличка вулиця Банна. Очевидно на ній розміщувалась міська лазня і пральня. На карті видно багато житлових будинків. Щоправда в 1947 р. вулиці Банної на карті міста вже не значиться. В 30-х роках минулого століття з’являється маленька вулиця Коперніка, яка починалась від рогу вулиці Комісарської (перпендикулярно до неї ) і тягнулась вздовж обеліску загиблим воїнам до роздоріжжя вулиць Кулясової і Гмінної (теперішніх Корецької та Теклівської).
В 20-х роках минулого століття вулиця Корецька була порівняно невеликою і займала лише частину теперішньої вулиці Корецької: починалась від обеліску загиблих воїнів і до перехрестя вулиць Кулясової і Гмінної.
Вулиця Кулясова починалась від будинку Кулясів (вуличне прізьвисько - будинок №4) і продовжувалась до Теклівки. В 1947 р. її перейменовують на Сільську. Сьогодні на карті міста вулиці з такою назвою немає. В 1966 р. село Теклівка (назву цього села і пов’язують з іменем дочки пана Білявського, яку звали Текля) переходить до Березного як одна з вулиць, назва якої стала Жовтнева. З 1990 р. вулиця отримує назву Теклівська.
Вулиця Гмінна (в 1934 р. значиться як Магістрацька, після війни вона отримала ім’я героя громадянської війни І.Котовського) займала частину теперішньої Корецької. На цій вулиці розміщувалось приміщення міської управи – гміни (теперішнє приміщення військового комісаріату - вул.Корецька, №48). По цій вулиці житлових будинків було небагато і здебільшого тут проживали українці. Відомо, що в одному з будинків жив польський поліцейський. Вулиця Гмінна закінчувалась в районі Нового Міста.
В цьому районі вулиць вже не було. Тут розміщувалась церква Святого Миколая, збудована на кошти польського поміщика Михайла Корженівського ще в 1845 році. До кінця ХІХ століття Березне було “вотчиною” Корженівських, потім перейшло в спадок по жіночій лінії Малинським. В цьому районі було також два цвинтаря: католицький і православний. Вже в 60-70-х роках минулого століття територія старого польського цвинтаря були роздана тодішньою міською владою під земельні ділянки для індивідуального будівництва. Тоді ж з’являється вулиця Дмитра Мєдвєдєва (названа в честь командира радянських партизан). В 90-х роках минулого століття влада перейменувала її на вулицю Козацьку.
В районі Нового Міста (в напрямку на Моквин) стояли Південні брамні ворота ХVI ст., там де повертає дорога на цвинтар. Повністю розібрані в 1963 р.
Після війни в районі храму Святого Миколая уже значиться вул. Л.Українки.
В 90-х роках ХХ століття вулиця Котовського і Ніколаєнко зникають, натомість довшою стає вулиця Корецька, вона починається від обеліску загиблим воїнам і тягнеться аж на виїзд з Березного в сторону Корця.
На карті міста в 20-30-х роках ХХ ст. є вулиця Шкільна, правда вона була невеличкою і займала частину теперішньої вулиці М.Буховича. Починалась перпендикулярно до центральної вулиці Комісарської (теперішня Андріївська) і продовжувалась до тодішньої вулиці Липки (теперішня вулиця Київська). В 1947 р. ця вулиця отримала ім’я Рози Люксембург. З однієї сторони до вулиці примикала Базарна площа. З кінця 40-х рр. на розі вулиць Р. Люксембург і Київської розміщувалось пожежне депо (в 70-х роках минулого століття на тому місці було побудовано житловий двоповерховий будинок).
В місті була вулиця Поштова (її назва не змінилась) - невеличка вулиця в районі храму Святої Покрови. Старожили пам’ятають будівлю пошти, яка стояла на території теперішнього храму.
Найменшою була вулиця Садова - сьогодні цієї вулиці в Березно немає. Точніше, вулиця з такою назвою є, але це вже новобудови 70-х років минулого століття. А на початку ХХ ст. ця невеличка вулиця знаходилась в самому центрі міста, проходила за теперішнішньою „Піцерією”
